СПРАВЕДЛИВА ВІЙНА І ФІЛОСОФІЯ БОЙОВИХ МИСТЕЦТВ

Сьогодні ми поговоримо про мир та війну, торкнемося основних понять війни, їхнього зв'язку з бойовими мистецтвами і спробуємо розібратися, що означає бути воїном в істинному значенні цього слова.

У житті кожного з нас бувають темні та світлі смуги, ми хочемо бути щасливими і тією чи іншою мірою прагнемо зробити щасливими наших близьких. Кожен бажає жити в гармонії, мирі та злагоді. Але ми знаємо, що це не завжди вдається і в житті часто стається інакше. І тоді ми запитуємо себе: що ж таке щастя? Звідки воно походить? Що таке мир, як його досягти? Що таке війна? Чи існує справедлива війна?

Справжнє щастя, душевний мир варто шукати глибоко всередині себе. Напевне, його можна назвати гармонією, в якій поєднуються внутрішній спокій та зовнішня життєстверджувальна дія. Справжній воїн, воїн-філософ, який наважився на внутрішню подорож і освоєння нових горизонтів, долаючи нерозумні пристрасті, крок за кроком відкриває у собі чесноти - запоруку моральної та духовної краси. Вони є його єдиною нагородою і благом, здобутими у найважчій війні за виборювання влади над собою.

Сучасний світ стає все менш стабільним. Хоча існує ООН та інші організації, які дбають про міжнародну безпеку, сьогодні відбувається все більше ірраціональних воєн, що ведуться з небаченою жорстокістю. Міцний та надійний мир, схоже, неможливий без справжньої людяності. Тож зараз основна проблема на індивідуальному та колективному рівнях – це нестача гуманності, любові та поваги до людини, брак почуття честі та власної гідності.

Однак ці якості не виникають самі собою, а формуються із правильним вихованням. Щоби мир став можливим, необхідно з дитинства культивувати моральні цінності, навчати любити батьківщину і водночас поважати інших людей та народи. Як говорив Конфуцій, мир починається з сім'ї: якщо в родині є правильне виховання та злагода, у державі також буде мир. А якщо в родині панує розбрат, він виникне у місті. Якщо ж розбрат почнеться у місті, він пошириться на державу та за її межі; так виникають війни. Тому потрібно приділяти більше уваги вихованню та окультуренню людини, плекати етичні, естетичні та духовні цінності, які є гранями моральної краси.

Божества війни

У міфах Давньої Греції з принципом війни пов'язані два божества – Афіна та Арес. Афіна, богиня справедливої війни та мудрості, уособлює єдність споглядальної та практичної чеснот. Для давніх греків мудрість – це знання і вміння: знання блага і вміння творити благо. Афіна є первородною дочкою Зевса, вона з'явилася з його голови одразу дорослою, у повному бойовому вбранні. Її народження вразило Олімп, затремтіли світи: всі дізналися, що народилася богиня-войовниця, цілителька й опікунка багатьох мистецтв. Подібно до Афіни, непорочно й миттєво народжуються духовні інтуїції, що зцілюють душу і сполучають протилежності в єдину тканину життя. За Платоном, Афіна уособлює зосередження на божественному та духовно-моральні основи розуму.

Брат Афіни Арес відомий жорстокістю й несамовитістю. Про нього кажуть, що він любить битви заради битв і війну заради власне війни. Його не цікавлять питання справедливості та несправедливості. У давньоіндійській міфології з Аресом можна співвіднести Картикею – бога війни. Він народжується з вогню та допомагає божествам перемогти у війні проти демонів. Його брат Ганеша – бог мудрості, якого зазвичай зображали як людину з головою слона, дуже розумної та обережної тварини з неймовірною силою. Картикея та Ганеша є синами Шиви – бога йоги, величного споглядання та зречення.

Вивчаючи грецьку та індійську міфології, ми бачимо, що війна та мудрість споріднені, що можлива справедлива і мудра війна, яка веде до відновлення гармонії та порядку, властивих золотій добі, коли люди були чистішими та ближчими до богів. Проте з часом божественні закони дедалі більше порушувалися, і в людському світі було все менше справедливості, а війни ставали жорстокішими. Оскільки ж незмінний космічний закон та його втілення в житті – справедливість – є основою світобудови та повноти людського буття, правду й справедливість необхідно відновлювати знову і знову. Схоже, їхнє відродження в людині й суспільстві та ушляхетнення війни і є головною ідеєю філософії бойових мистецтв та лицарських кодексів.

Справедлива війна

Зазвичай ми розуміємо справедливість надто суб'єктивно: справедливим є те, що нам корисне та задовольняє наші особисті інтереси. Втім, як каже Платон, справедливість має бути благом для всіх, а не лише для окремої людини чи групи людей. І цілком справедливою може бути тільки та війна, яку людина веде сама з собою – внутрішня війна. Лише ті битви, що сприяють вдосконаленню душі, її очищенню та зростанню, є за своєю суттю справедливими. Єдиний, хто страждає у такій війні, – сама людина, і ці страждання йдуть на благо їй та іншим.

Ця битва, яку в нашій душі веде не Арес, а Афіна, спрямована проти наших недоліків та обмежень. Всі ми прагнемо знайти цілісність, бути творчими, позбутися негативних рис, які нам заважають. Це прагнення і добра воля – воля творити благо – здатні збільшувати наші можливості та долати обмеження, які обтяжують душу: невігластво, егоцентризм, гординю, марнославство, страх, гнівливість, лінь, апатію, дріб'язковість тощо.

Справедлива війна – це війна проти тілесних, матеріальних елементів, з якими душа зрослася; вона веде до відокремлення вічного в нашій душі від минущого. Протягом життя ці два аспекти поєднуються, зростаються один з одним. Але оскільки людина – духовна істота, а її справжньою батьківщиною є Небо, сама доля у значенні божественного промислу вимагає повного відокремлення одного від іншого, інакше кажучи, остаточної перемоги духу над пристрастями та недоліками, породженими матерією.

Цю роботу Платон називає мистецтвом помирання. Він каже, що філософи зайняті лише однією справою – помиранням та смертю, маючи на увазі очищення душі від усього чужорідного. Зрештою, «точкою омега» нашого фізичного існування є розділення душі та тіла, і добре, якщо протягом життя ми постійно вчимося розрізняти минуще і вічне, аби у ситуаціях морального вибору обирати те, що є благом для душі.

За своєю суттю справедлива війна є священною, божественною дією. Священною, бо веде до завоювання центру душі, Царства Небесного всередині нас; до визволення божественних здібностей, що сплять у душі людини. Внутрішня війна звільняє з ув'язнення наші божественні сили: Афіну – мудрість; Зевса – нашу добру волю; Конкордію – злагоду; Афродіту Небесну – здатність любити, творити благодіяння; Геракла – героїзм та інші чесноти.

Внутрішній розбрат

Мета внутрішньої війни полягає у відновленні справедливості та гармонії. Ми страждаємо, бо втрачаємо душевну рівновагу: різні частини нашої душі борються одна з одною, бо немає згоди між тим, що ми думаємо, відчуваємо та робимо. Воїн прагне знайти та відновити рівновагу в душі.

Згідно з Платоном, душа людини складається з трьох частин або начал, які можуть існувати у злагоді або воювати між собою. Перше начало – мудре і розумне, але воно ще не дуже розвинене; це людина у людині. Розумне начало дозволяє правильно вибирати й діяти, відрізняти добро від зла, справедливість від несправедливості. У нашій душі також є несамовите начало, яке Платон порівнює з левом; це воля, завдяки якій душа набуває хоробрості. Хоча лев – цар звірів, він все ж таки є твариною, і без мудрості хоробрість стає нерозважною. Символ третього начала душі людини – багатоголова химера, яка уособлює пристрасті та інстинкти, плинне, невічне всередині нас. Кожна з голів химери тягне у свій бік, хоче свого. Якщо в людині переважають інстинкти, вона страждатиме від суперечливих бажань і не матиме злагоди у внутрішньому житті.

Платон стверджує, що треба прагнути, аби в душі панувала внутрішня людина, яка дбатиме про гармонію і дружбу між усіма частинами душі. Лише за таких умов у діях і виборах ми керуватимемося людяністю та справедливістю. Несамовите начало має служити розумному, тоді інстинкти та пристрасті вщухнуть завдяки волі і підкоряться велінням розуму. Якщо ми відшукаємо в собі людину і надамо їй владу, якщо відшукаємо волю, аби дисциплінувати себе і долати інстинкти, ми помалу знайдемо внутрішній мир, злагоду і гармонію. Але якщо в душі володарюватиме багатоголова химера, там запанує хаос, страх і розбрат. Де є розбрат, там почнеться несправедлива війна й тиранія людини над собою та іншими.

Щоб цього не допустити, необхідне виховання, до того ж виховувати потрібно всі три начала душі. Правильне виховання з дитинства плекає у людині цінність доброго та прекрасного, культивує дисципліну та помірність, навчає бути чесним та оберігати честь.

Перемагати себе

Згідно з міфологією, Афіна – діва, яка не має власних дітей, але її дітьми вважаються герої. А справжні герої – це люди, чиїм сенсом життя стало завоювання та ушляхетнення внутрішнього простору за допомогою чеснот і завдяки їм.

Головна мета бойових мистецтв Сходу та Заходу – не просто навчити людину тієї чи іншої техніки бою, а виховати воїна, який безупинно вчиться перемагати самого себе. Засновник Кендо майстер Ягю казав: «Я не знаю, як перемагати інших, я знаю, як перемагати себе». І в цій фразі міститься справжнє, внутрішнє значення філософських шкіл бойових мистецтв.

Хоча різні школи відрізняються технікою та стилем, вони мають дещо спільне: стратегію, мета якої – трансформація особистості, та символи, що вносять священне у процес навчання та практику бойових мистецтв. Різні техніки та стилі виникають тому, що люди відрізняються за темпераментом і характером, але справжня мета всіх технік – не просто навчитися володіти тілом і нападами, корисними у герці, а пробудити в людині внутрішнього воїна. Працюючи з тілом, учень навчається працювати з душею, так фізичні рухи поступово стають рухами душі. Й одного разу, коли душа здобуде владу над собою і тілом, людина стане майстром.

Ця дорога довга. Спочатку треба стати воїном – наважитися на ризик у житті, вийти назустріч невідомому, долати страхи, керувати гнівом і невпинно вдосконалювати своє мистецтво бою. Справжній воїн у герці не підкоряється негативним емоціям, адже ненависть, гнів і страх засліплюють та руйнують. Самураїв і середньовічних лицарів виховували так, аби битва була для них боротьбою з власними обмеженнями; аби вони поважали супротивника за хоробрість і майстерність та пам'ятали, що перед ними людина, яка має свою долю, батьків, дітей, батьківщину і виконує власний військовий обов'язок. У герці ніколи не можна забувати про честь, гідність та повагу.

У сучасних війнах цього немає, а головними рушійними силами стали ненависть, агресивність, прагнення прини

зити ворога. Сьогодні воїнам почасту не вистачає героїчного, істинної хоробрості та шляхетності. У війнах завжди є гідні й хоробрі люди по обидва боки, але жорстокості нині більше, ніж у давнину. І більше жертв серед цивільного населення.

Воєнні дії повинні мати зв'язок із філософським, коренитися в гуманності, вони мають бути розумними та спричиненими любов’ю, а не ненавистю. Без мудрості, що поєднує в собі розсудливість і моральні цінності, справедлива війна неможлива. У житті бувають ситуації, коли ми маємо обрати одне з двох лих, і лише мудрості до снаги обрати найбільш розумне рішення, наслідком якого буде мінімальна кількість битв, руйнувань та жертв.

Шлях внутрішньої сили

Справжня міць воїна полягає у внутрішній силі, яка пробуджується з його знання власної природи, і єдиною метою такого шляху є пізнання себе. Ті, хто бачать у бойових мистецтвах шлях лише зовнішньої сили, ніколи не зможуть стати воїнами-філософами.

Багато людей прагнуть опанувати бойові мистецтва, щоб навчитися лише фізичним навичкам боротьби, аби стати сильнішими за інших, помститися тощо. Але такий підхід не приведе до істинної мети – внутрішнього здобуття, і людина ніколи не стане справжнім воїном, бо відчуватиме страх, ненависть та гнів. Як сказано в «Дао-де-Цзін»: «Мудрий полководець не буває войовничим. Мудрий воїн не буває гнівний. Той, хто вміє перемагати ворога – не нападає».

Шлях внутрішньої сили ґрунтується на концепції гармонії протилежностей. Потрібно знайти таке співвідношення, аби полярності правильно доповнювали одна одну. Це основна вихідна точка налагодження гармонії духу та тіла. Коли розум перебуває у стані «ян», чи активності, тіло має бути у стані «інь», пасивності. «Інь» і «ян» – дві концепції китайської філософії – це світле і темне начала.

Прагнення гармонізувати рух душі та рух тіла є основною ідеєю шляху внутрішнього воїна у більшості шкіл бойових мистецтв. Аби досягти цієї гармонії, необхідно навчитися контролювати агресію та страх, бо агресія шукає перемоги будь-якими засобами, а страх паралізує розум і призводить до ірраціональних вчинків. Страх є перешкодою, особливо страх смерті, а справжній воїн готовий померти будь-якої миті. Але це не означає, що він божевільний; він любить життя, проте готовий його зректися заради благородної мети. Той, хто намагається вижити за всяку ціну, вже загинув, бо занапастив воїна в собі.

Життя – поле битви

Природа й саме життя – це поле бою, простір конфлікту, що властивий нашому проявленому світу. У певному сенсі дерево бореться з землею, вогонь із водою, життя з матерією… все постійно воює між собою. Але водночас ми маємо пам'ятати, що наш фізичний світ є великим театром любові й битв, де «актори» грають різні ролі, роблять безліч зовнішніх рухів, а часом відбуваються справжні внутрішні зміни, що ведуть до звільнення прихованих духовних сил.

Життя – це рух, а там, де є рух, відбуваються зіткнення, але у війні завжди має бути щось філософське, розумне. Проте саме цих якостей бракує Аресу – найжахливішому серед богів грецької міфології. Він не знає законів і б'ється просто заради війни. У пізніші часи у Давньому Римі Арес-Марс набуває і позитивних характеристик: стає богом весни та покровителем юнаків, які засновували нові міста. Саме юності притаманна несамовитість. Саме молоді люди здатні вершити подвиги й, не знаючи життя, легко прощатися з ним.

Марс патронує юних воїнів, Афіна – досвідчених полководців. Природа молодих – не мудрість, а хоробрість, лють; вони йдуть уперед, відкривають нові дороги, змушують дорослих змінювати світ. Юнаки ще не бачили життя, не встигли прив'язатися до нього. Вони здатні віддати власне фізичне життя за свої мрії та ідеали.

Справжній воїн має Ідеали і здатний жити ними та заради них. Шлях справжнього воїна – це дорога трансформації від ратника, що легко прощається з життям, до мудрого і досвідченого полководця, який вдосконалюється у праведності та присвятив себе служінню іншим.

Молодь мріє про кращий світ, про зміни, юнаки ідеалістичні, але з роками ця риса зникає. Зникають мрії про подвиги, з'являються прив'язаності, починає переважати турбота про особистий добробут. Добре, коли з роками юнацькі прагнення та максималізм перетворюються на пошук мудрості. Якщо ми не полишаємо боротьби з труднощами, якщо не втрачаємо здатності ризикувати, починати нове, робити кроки назустріч невідомому, тоді в нашому житті буде дедалі більше внутрішніх перемог, мудрості та справедливості, які дарує Афіна.

Бути воїном Неба

Коханою богинею Ареса-Марса є Афродіта-Венера. Любов та війна укладають шлюб і на Небі, і на Землі. Вони є божественною парою, яка несе смерть та життя. Згідно з Платоном і неоплатоніками, є дві іпостасі Венери, які правлять цим світом: Уранія – Любов Небесна; і Пандемос – любов земна. Перша втілює любов до Вічного, зосередження на духовних цінностях, а друга – прив’язаність до земного, минущого. Також є два Марси: один бореться за Венеру Небесну, а інший – за земну.

У цьому розумінні існують також два типи воїнів: небесний воїн та земний воїн. Земного воїна спрямовує Венера земна. Він бореться заради особистих егоїстичних цілей, він лютий, безжальний і на шляху бачить лише перешкоди, а не людей. Він любить себе, а слова «честь» і «обов'язок» для нього нічого не означають. Тому сьогодні воїни зазвичай нещадні та безжальні. Ми воюємо, не оголошуючи війни, натискаючи на кнопки, залишаючи бомби в метро, ​​де гинуть мирні громадяни. Сьогодні війна не є війною у справжньому значенні слова: це підривна діяльність, заснована на особистих інтересах, із застосуванням зброї, яка знищує цілі міста.

Воїн Неба бореться за прекрасне і справедливе, за все, що належить Небу та Вічному. «Ніколи не забувайте, що ваше бажання воювати має бути турботою про славетне, світле і мирне, про те, що не породжує безладу та потрясінь. Захищайте інтереси народу, а не особисті інтереси». Він бореться не заради власних цілей, а з любові до Неба та людей. «Людина – найцінніше під небосхилом... Треба берегти її життя, треба пом'якшити її страждання, тому війна має бути короткою», – йдеться у висловах китайських полководців. Ми бачимо, що ці роздуми відрізняються від сучасних уявлень про сенс та мету війни. У кодексі самураїв є слова: «Якщо людина може двадцять чотири години на добу невтомно нести на одному плечі відданість і почуття обов'язку, а на іншому – сміливість та співчуття, вона є справжнім воїном».

Воїн Неба має відданість – це любов і вірність всьому справедливому, прекрасному і доброму. Ним керує почуття обов'язку, а найбільший гріх для нього – не вбивство, брехня чи крадіжка, а байдужість і втрата віри. Справжній воїн сміливий, адже необхідно боротися заради шляхетної мети, навіть якщо знаєш, що приречений на поразку. Немає справжнього воїна без співчуття, бо все, що він робить, має скеровуватися любов’ю та повагою до його батьків та нащадків, батьківщини та людства загалом. У кодексі честі самурая є фраза: «Коли ти виборюєш щось зі співчуттям у душі, твої дії будуть бездоганними».

Поряд зі смертю

Воїн завжди близький до смерті. Усі ми колись відійдемо у вічність за волею богів та долі. Всі ми – мандрівники, яких велике Життя привело в цей світ і одного разу забере звідси. Більшість людей не усвідомлюють близькості смерті, але воїн не може не думати про неї. Адже його життя – це шлях битви, і кожна може виявитися останньою. Мабуть, філософське начало з'явилося у військових мистецтвах через постійну близькість смерті. Воїн повинен примиритися зі смертю, потоваришувати з нею і не боятися її, аби любити життя. Певно, через близькість до смерті та повагу до неї головними принципами всіх шкіл бойових мистецтв стали честь, гідність та справедливість.

У кожному з нас живе воїн. Наше життя – це поле бою з перешкодами та випробуваннями, битвами та поразками. Але як сказав один із майстрів, «якщо впав сім разів, піднімись вісім разів». У житті треба навчитися підійматися знов і знов і зміцнювати внутрішнього воїна у собі.

 За лекціями, що були прочитані в Києві в 1999 р.

Автор: Антон Мусулін