Сьогодні я бачила зорю...
Я бачила її за допомогою інших зір, що їх Бог дав людям, – очей.
Відтак, між моїми очима і зорею в небі виник дивний зв’язок прихильності і те саме прагнення світла.
Вмить з моєї пам’яті стерлися всі знання про світила, що сяють на небесній тверді; про відстань у світлових роках між зорями;
про недовідому матерію, яка утворює ці зоряні світи, а відтак зоря, яку я побачила, набула нового виміру краси.
Її послання перестало бути для мене простим математичним фактом її існування у великому Всесвіті.
Я згадала, що віддавна зорі пов’язували з долями людей та їхніми головними діяннями.
Я зрозуміла, чому люди шукали в зорях підсумок своїх життів. Одні зорі відкриваються до життя оновленим сяйвом; інші тьмяніють і поволі падають.
Радість і болість, щастя і смуток... Одвічне колесо існування відображається і в зорях.
Звісно, я всією душею хотіла, щоб моя зоря була яскравіша за інші, і просила її позначити своїм сяйвом тріумфальні моменти.
Але зоря, тим не менш, час від часу пригасала, і, здавалося, що, всупереч моєму внутрішньому відчуттю, могла зовсім згаснути.
Що означає згасання зорі? Може, завершення певного циклу її життя? Чи зле, що зоря гасне?
Чи зле, що те, що було живим, поволі зникає в просторі, залишаючи по собі осяйні сліди?
Якщо зоря жила, якщо вона зібрала в своєму осяйному дзеркалі миті слави, якщо сповнила своє призначення, то її кінець є гідним завершенням не менш гідного існування.
У смерті зорі, в темній порожнечі, яку вона залишає по собі, є ще глибша, ніжсаме життя, таємниця.
Що таке новонароджена зоря? Це промінь, що торує собі шлях у космосі. Це давня істота, яка в новому сяєві знову починає свою долю перед нашими очима.
Вона має нову місію і нових людей, щоб вести їх шляхом життя, яке, врешті-решт, є тим самим життям що для зір, що для людей.
Це своєрідне причастя: сяє зоря долі, сяють очі, що дивляться на неї, а відтак виникає магічний зв’язок.
Допоки живе зоря, живе і присяга; допоки буде світло, буде й сила; допоки вона мерехтить у небі, буде життя і в серці;
допоки вона ходитиме небесними шляхами, ми лишатимемо борозни на землі.
А коли її життя добіжить кінця, коли її світло сховається під покривом Тиші, наші очі, призвичаєні до неї, теж заплющаться,
щоб шукати її в незглибимих світах і щоб повернутися слідом за новими ідеалами зі своїм неодмінним дороговказом.
Сьогодні я бачила зорю... Чи побачу я її знову?
Делія Стейнберг Гусман
