Ми запитуємо, що таке життя. Що для філософа означає жити?
Обтяжливий для людини спосіб життя останніх сторіч обернувся занедбанням деяких простих, але важливих цінностей. Їхнє місце посіли інші, позбавлені будь-якого сенсу. Тим-то так важко визначити, що таке Життя.
Звісно, це значно більше, ніж мати тіло і намагатися задовольнити всі його примхи, не бувши над ним правдивим паном і перетворюючись, здебільшого, на його раба.
Це і не досягнення високого становища в спільноті, бо престиж і похвала – ілюзорні тіні, що їх відкидають люди, які самі перебувають в ілюзії; те, що існує сьогодні, завтра зникає без видимої причини; ті, що сьогодні щось звеличують, завтра гудять з тим самим запалом…
Життя – це не якась там влада чи багатство, бо з ними відбувається те саме, що й з хвалою та осудом: вони мінливі як гра світла, коли майже неможливо вирізнити щось цінне і стале.
Те саме можна сказати про того, хто покладає свої надії на людські почування, надто коли не вміє зберегти їх і збагачувати з часом. Створити родину, дати продовження якомусь прізвищу чи якійсь традиції – все це вартісне, але… Чи справді це і є наповнене змістом Життя? Хіба не виникає час від часу глибокий і неусвідомлений потяг «ще до чогось», щоб надати всьому цьому нового сенсу, наразі важливішого і змістовнішого?
Дехто занурюється в студії, шукаючи в книжках сенс життя; знання – це теж спосіб досягти певного становища… А хтось, навпаки, не знає, як заповнити довгі години нудьги, і шукає розваг, які є втечею.
Всього цього замало, аби уникнути порожнечі внутрішнього Я, яке німує перед нами.
Для філософа Життя – це щось набагато більше, ніж усе викладене вище. Життя – це немов Школа, найскладніша і найтрудніша. Тіло, почуття і думки є інструментами, які допомагають нам долати випроби у цьому незвичайному процесі навчання. Час – великий Вчитель, а внутрішнє Я – учень, який набуває досвідчень упродовж цілого життя.
З цього погляду, зовнішні обставини мають відносну цінність, вони цінні оскільки дають можливість для нашого розвитку, але вони не є ані суттєвими, ані визначальними, і не творять Людину. До того ж, коли сприймати обставини таким чином, залежність від них зменшується, і ними можна керувати й змінювати їх на свою користь. Тільки тоді людина починає перетворюватися на пана власної долі.
Життя – це акт відповідальності перед самим собою і перед іншими. Філософ не може жити абияк, його дії повинні мати якийсь сенс і логіку, що виходять за межі звичайного фізичного виживання. У Школі Життя все має своє «чому», а отже і своє «як», і своє «навіщо».
Життя – це акт щедрості і щодо самого себе, і щодо інших. Це здатність навчаючись допомагати один одному, ділитися досягненнями і досвідом, знаннями, життя як постійна віддача світові, в якому ми пробуваємо, і цілому Людству, частиною котрого ми є.
Жити – це бути живим. Це не якийсь там секрет, не гра слів. Це означає відчувати свою належність до життєвого Всесвіту, до його енергії, використовуючи її і вібруючи разом з нею. Таким чином ФІЛОСОФ може зробити з Життя вічний акт, що має на меті довершеність, яка теж є вічністю.
Переклад: В’ячеслав Сахно
